22.10.2018, 13:31
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
17:51 17.04.2018

Передвиборчі «миротворці»: чому чинна влада не здатна повернути окупований Донбас

Як і прогнозувалося, інстинкт самозбереження штовхає різні табори чинної української влади на спільні кроки, які мусять забезпечити їй утримання контролю над Україною після виборів 2019 року. Як складатимуться відносини між цими численними таборами та окремими членами «стратегічних п’ятірок– дев’яток» після виборів їх наразі цікавить мало: виграємо вибори, а далі побачимо.

Чи не останньою темою, на гачок якої ще можна зловити розчарованого у всіх і вся українського виборця, є питання врегулювання ситуації на Донбасі, зокрема введення миротворців. Дійсно, не хизуватися ж чинній владі «успіхами» у боротьбі з корупцією, шапіто довкола Саакашвілі та Савченко провальною медичною реформою, галопуючим ростом тарифів, розквітом злочинності й численними іншими «здобутками» та «покращеннями», які в результаті призвели до одного – погіршення становища та тотальної зневіри громадян у будь-яких перспективах України.

Про те, що тему введення на Донбас миротворців президент Порошенко вирішив підняти на знамена своїх передвиборчих наметів та намалювати її на уніформі працівників фабрики «Рошен» і автобусах «Богдан», ми вже писали. Але в тому, що цей меседж буде технологічно вигідним для виборів та може бути позитивно сприйнятий на Заході, здогадалися й інші «курені впливу» української політики. Свідченням цьому є спрямоване на емоції читачів інтерв’ю міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, яке він нещодавно дав «Українській правді», і в якому в унісон з Петром Порошенком доводить, що введення миротворців на Донбас – це єдиний і безальтернативний шлях повернення Україною окупованих Росією територій. Чи є це ситуативним примиренням двох «полюсів політичного впливу» перед загрозою втрати влади, чи чимось іншим, залишимо на розсуд політтехнологам та журналістам. То їхній хліб, хай шукають відповідь. Спробуємо розглянути інтерв’ю по суті.

По-перше. Експерти Національного Корпусу впевнені – іншого шляху, ніж ескалація міжнародної ситуації, зокрема й на українському напрямі, у Путіна просто не існує. Надто далеко завела російська пропаганда суспільство у формуванні ідеї повернення Росією того геополітичного впливу, який мав СРСР, надто багато ресурсів було вкладено та дій зроблено путінським режимом на міжнародній арені задля розхитування єдності Заходу, щоб раптом припинити підтримку Асада чи відмовитись від агресії в Україні. Підтвердженням цього стала відверта реакція російського керманича на ракетні обстріли США Великобританією та Францією хімічних об’єктів в Сирії: на думку Путіна, продовження таких дій з боку Заходу призведе до хаосу у міжнародних відносинах. І майбутнє російських придворних олігархів цікавить Путіна настільки, наскільки вони зможуть забезпечити йому матеріальну основу для подальшої експансії. Та це вони чудово розуміють і без нього: доля Ходорковського, Березовського та менш значних фігур їм добре відома. А тому сподіватися на шанс чогось на кшталт «палацового перевороту» в Росії не варто.

Однак, Путін добре усвідомлює й інше: часу для реалізації своєї «сакральної» ідеї побудови «New USSR» він має небагато. Прогресуюча, різко негативна реакція Заходу на дії Росії, швидке наростання обсягу економічних санкцій, загроза виникнення більш згуртованої позиції Заходу проти Росії вимагають від Путіна прискорення темпів реалізації його намірів. І одним з найзручніших напрямів його агресивних дій безумовно є Україна оскільки завдяки корумпованому низькоморальному антиукраїнському керівництву вона перебуває у вкрай вразливому стані на міжнародній арені та має розчароване у владі й, що найгірше, зневірене в успіху ідеї побудови успішної української держави суспільство У підсумку, ймовірність зростання путінської агресії, зокрема проти України, на нашу думку є набагато більша? ніж його відступ та пошук шляхів примирення.

По-друге. Дещо утопічно виглядає вислів міністра «…Зашли миротворцы, все русские ушли, любые военизированные группы во главе с марионеточными правительствами Плотницких, Захарченко или кто там сейчас, ушли с русскими». Те, що росіянє у випадку появи миротворців нікуди не подінуться – аксіома. Адже приходили вони на Донбас не для того, аби захищати «пригнічених російськомовних українців від київської хунти»: доля мешканців Донбасу для Путіна – така сама дрібниця, як і доля його власного народу або будь-якого іншого. Метою захоплення території України було недопущення отримання нею справжнього суверенітету та незалежності, позбавлення можливості вільного вибору подальшого вектору розвитку, передумови для чого були закладені Революцією Гідності. У зв’язку з цим постає логічне запитання: чи досягнута Путіним ця мета на сьогодні? Відповідь однозначна – ні. Тому сподівання на те, що з приходом миротворців росіянє щезнуть, немов інопланетяни, абсолютно нереальні. Тим більше, що функцією миротворців не є підміна державної влади, а створення місцевих правоохоронних органів у поглядах росіян має здійснюватися саме з колишніх бійців «народного ополчення», а нині 1 та 2 армійських корпусів 8 армії Південного військового округу ЗС РФ

По-третє. Формувати органи місцевої влади з будь-яких обраних місцевих діячів, з будь-якими поглядами абсолютно неможливо. Як з точки зору тактичної, так і стратегічної перспективи. Адже саме на цих людей на місцях буде покладено реалізацію коротко- та довгострокової державної політики України, в тому числі щодо Російської Федерації, оскільки конфлікт з нею до повернення окупованого Криму вичерпано не буде. Саме ці люди будуть виступати формальними лідерами місцевої громадсько-політичної думки. Саме від їхньої позиції, зокрема, публічної і не лише, багато в чому буде залежати формат сприйняття України на місцях.

По-четверте. Апелювати до підвищення якості життя на окупованих територіях можна буде тоді, коли відповідна якість життя буде досягнута на не окупованій території. А допоки мешканці (переважно похилого віку) українських сіл будуть їздити до лікаря в райцентр за 12 кілометрів у маршрутці вартістю 15 гривень, сплачувати комунальні платежі за сумнівно встановленими у далекому Роттердамі тарифами, які перевищують тарифи на окупованих територіях, отримувати мізерну пенсію, яка не може забезпечити навіть фізіологічне виживання та спостерігати, як статки можновладців зростають в геометричній прогресії, пану Авакову сподіватися на гучні аплодисменти з усіх боків не варто. Тому, які такі суттєві «блага жизни», на які повинні «клюнути» мешканці ДНР ЛНР , має на увазі Арсен Борисович, не зовсім зрозуміло. Чи може для тих, хто зараз проживає на окупованих територіях, буде зроблено виняток і за кожним з них буде закріплено персонального лікаря і безкоштовну маршрутку? За рахунок чого і кого Арсен Аваков пропонує побудувати привабливий світ в одній, окремо взятій Горлівці?

По-п’яте. Приклад досвіду Туреччини в реінтеграції курдів абсолютно неприйнятний для України, оскільки турецько-курдські відносини складалися зовсім на іншому історичному ґрунті і не були штучно створені зовнішніми гравцями. Крім того, курди не мали за своєю спиною потужної ядерної держави з багатотисячною армією, готовою у будь-яку мить розпочати повномасштабні бойові дії. Встановленню офіційної турецької влади в районах мешкання курдів, як правило, передує знищення або роззброєння місцевих бойовиків, іноді без огляду на дотримання прав людини чи інші «дрібниці» в очах турецької влади.

В деяких тільки окремих деталях, дещо ближче до реалій України на Донбасі є досвід збройної агресії Китаю проти В’єтнаму у 1979 році та громадянська війна на Шрі-Ланці.

Так, перед та під час збройного нападу КНР на В’єтнам, який був відповіддю Китаю на зближення В’єтнаму з СРСР, китайці використовували численну діаспору (бл. 1.2 мільйонів китайців). Зовнішній тиск КНР на В’єтнам (порушення постачання обладнання, відкликання фахівців, перешкоджання транзиту в’єтнамських вантажів територією КНР) доповнювався діями «п’ятої колони»: під керівництвом посольства КНР у В’єтнамі були створені численні прокитайські організації, а саме «Спілка мешканців китайського походження за мир», «Союз прогресивних китайців», «Єдиний фронт жителів китайського походження» та ін. Члени цих організацій відмовлялися від служби у в’єтнамській армії, розпалювали китайський сепаратизм намагалися створити «Рух за відновлення китайського громадянства». Була створена шпигунська мережа, проводилась робота з дестабілізації обстановки - розповсюджувалися фальшиві гроші, документи та антиурядові листівки, створювалися тайники зі зброєю. В таборах КНР близько 20 тисяч громадян В’єтнаму китайського походження пройшло військову підготовку та брало участь у військовому нападі Китаю. Однак, попри значну перевагу китайських сил вторгнення над в’єтнамцями (за різними оцінками 600.000 китайців проти 100.000 в’єтнамців) та захоплення китайцями декількох стратегічно важливих населених пунктів, В’єтнаму вдалося організувати більш-менш гідний опір та продемонструвати противнику свою рішучість у захисті держави. Після того, як під тиском СРСР китайці залишили територію В’єтнаму, в’єтнамська влада зробила свою політику відносно громадян В’єтнаму китайського походження значно суворішою, фактично, нав’язавши їм в’єтнамізацію. Це і була та колективна політична відповідальність, яку понесли етнічні китайці за співпрацю з агресором.

Щодо Шрі-Ланки, то громадянська війна між сингалами і тамілами тривала майже 26 років. Попри оголошене у 2002 році за посередництвом Норвегії перемир’я, у 2006 році бойові дії поновилися й лише у 2009 році офіційному Коломбо вдалось повністю ліквідувати терористів з «Тигрів звільнення Таміл Іламу». При цьому важливу роль у ліквідації тамільського сепаратизму зіграло визнання 32 країнами світу організації «Тигри звільнення Таміл Іламу» терористичною та розпочате таким чином міжнародне переслідування тамільських терористів.

Цілком актуальною виглядає думка міністра щодо ухвалення законів про колабораціонізм та амністію. І попри те, що ці закони мали з’явитися ще у 2014-15 роках, їх ухвалення на часі й зараз.

Таким чином, у випадку Донбасу, Україні слід не сподіватися на миротворців, а зайняти рішучу й послідовну позицію як щодо терористів з ДНР ЛНР , так і стосовно Росії. Не чекати, поки Курт Волкер повернеться з чергової зустрічі з Владиславом Сурковим й оголосить нам про те, як ми будемо діяти далі, а нарешті визнати ДНР ЛНР терористичними організаціями (наприклад, на підставі власного розслідування про збиття малайзійського «Боїнга»), припинити з терористами будь-які контакти та разом зі світовою спільнотою продовжити тиск на Росію аж до припинення її існування в сучасному вигляді. А паралельно, зміцнювати свої силові структури, ввести загальний військовий обов’язок для всіх без винятку громадян незалежно від статі та готуватися до війни з Росією. Бо, зрештою, метою України має бути не просто повернення території та вихід до державного кордону, а відновлення повноцінного державного суверенітету над окупованими Росією районами, не проведення за будь-яку ціну виборів у присутності проросійських спостерігачів з ОБСЄ а знищення осередку сепаратизму та вичищення України від російської «п’ятої колони». Однак, проблема в тому, що для таких дій не годяться можновладці, які лише на четвертому році війни згадали, що мають бути не політиками, а державними діячами.

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio