18.11.2017, 02:54
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
20:05 19.05.2017

Камікадзе – «божественний вітер» Японії

Готовність віддати життя за Батьківщину традиційно належить до найвищих людських чеснот. У всі часи в усіх народів самопожертва була героїчним вчинком, вартим захоплення і навіть міфологізації. Однак на загальному тлі окремо стоять випадки, коли свідома самопожертва стає вибором не одиниць-відчайдухів, а, фактично, цілих народів. Прикладом цього є феномен японських воїнів-смертників Другої світової війни.

Ідея самопожертви на полі битви була самозрозумілою для суспільства, де століттями еталоном вважався побудований на кодексі Бусідо самурайський світогляд. Жадання смерті в бою для самурая мало бути абсолютним. Він не мав права боятися загибелі, давати волю мріям про життя після війни. Всі думки воїна мають спрямовуватися на те, аби в разі необхідності загинути з честю і з посмішкою на вустах. Кожен японський чоловік, а, тим паче, солдат мав повсякчас бути готовий пожертвувати собою. Смертники відрізнялися від звичайних бійців лише мінімальними шансами вижити незалежно від успішності виконання бойового завдання.

Найбільш почесно було віддати життя за Імператора, адже його постать посідала особливе місце в японській культурі і мілітарній традиції. Він пошановувався як справжній батько нації та близький духовний родич кожного японця. Вважалося, що саме завдяки зв’язкові монарха як із вищими силами, так і з кожним представником нації, «країна вранішнього сонця» перебуває під божественним захистом. «Божественний вітер» врятував Японію від іноземного поневолення, двічі – у 1274 і 1281 роках – розбивши судна монгольських загарбників неймовірної сили ураганами. Саме тому пілоти-смертники, покликані зупинити нову чужоземну навалу, стали називатися «камікадзе» – «божественний вітер»...

Восени 1944 року війна для Японії складалася вже не кращим чином. Внаслідок успішних дій західних держав на Тихому океані майже позбавлена природних ресурсів країна опинялася дедалі більш ізольованою від джерел стратегічної сировини. Назрівала втрата головного нафтоносного регіону – Філіппінського архіпелагу. Відтак, союзницький зашморг невпинно затягувався навколо самої метрополії – Японських островів. Ситуація вимагала нестандартних або, як часто кажуть нині, «асиметричних» дій.

Централізоване формування підрозділів пілотів-смертників приписують віце-адміралові Такідзіро Онісі. Він казав: «Якщо пілот, помітивши ворожий літак або корабель, мобілізує всю свою волю і сили, перетворивши свій літак на частину самого себе, – це найкраща зброя. А хіба може бути для воїна більш велична слава, ніж віддати своє життя за Імператора і за країну?»

У Японії пілоти-камікадзе були частиною ширшого поняття «тейсінтай» («добровольчі загони»), яким позначалися добровольці-смертники загалом, не лише в лавах авіації. Всі вони тим чи іншим чином здійснювали до кінця кероване людиною доставлення вибухівки або інших засобів знищення до ворожих об’єктів без огляду на збереження власного життя. Але саме авіасмертники зажили найбільшої слави, ставши відомими світові завдяки масштабності застосування та ефектній тактиці нападу. Тому за межами Японії термін «камікадзе» закріпився як збірна назва всіх японських воїнів-смертників.

Готових до самопожертви добровольців не бракувало ніколи, надто ж – наприкінці війни, коли країна була на межі поразки. Вступити до «добровольчих загонів», зокрема, до найпрестижніших із них – камікадзе – прагнули тисячі молодих японців. Серед них було чимало студентської молоді, випускників університетів, інтелектуалів, поціновувачів високої японської і європейської поезії, нащадків заможних аристократичних родин. Належати до родини смертника-добровольця також було надзвичайно почесно. Його батьки одразу ставали найшанованішими в своєму місті чи селищі людьми, а за загиблих молилися як за святих.
Отже, камікадзе не були примітивними фанатиками або людьми, яким «нема чого втрачати». І, тим не менше, вони йшли на самопожертву, віддаючи перевагу смерті перед перспективою панування чужинців. «Вирішивши померти, я твердий духом. Сподіваюсь на успішну атаку, з посмішкою піднімаючись на борт літака», – звичайні слова пілота-смертника перед вильотом.

Притаманна японській національній культурі естетизація смерті відбилася у деталях вбрання камікадзе та ритуалі їх проводів в останній політ. Так, на гудзиках уніформи таких пілотів обов’язково викарбовувалися три пелюстки сакури. Також адмірал Онісі запровадив спеціальні пов’язки на голову («хатімакі») – як правило, білого кольору із зображенням червоного сонячного диска («хіномару») та ієрогліфічними написами патріотичного або містичного характеру. Найпоширенішим був напис «Сім життів за Імператора». Перед вильотом на останнє бойове завдання прямо на летовищі накривали прощальний стіл із білосніжною скатертиною, за яким кожен камікадзе робив традиційний ковток саке.

Поряд із літаками, у війні на Тихому океані японці використовували пілотовані смертниками підривні катери, субмарини-снаряди та пілотовані торпеди «кайтен». Підводні камікадзе, на відміну від повітряних чи сухопутних, не мали ані найменших шансів вижити.

Від жовтня 1944 р. камікадзе та інші смертники брали участь у всіх битвах Японії на завершальному етапі війни – в обороні Філіппін, боях за Формозу (Тайвань) і Окінаву, протидії наступові СССР. Загальні втрати завдані ними західним державам, оцінюються по-різному: союзницькі джерела кажуть про 34 потоплені кораблі та 288 пошкоджених, японські – про 81 та 195 відповідно. Щоправда, це були здебільшого невеликі судна – рівня есмінців і ескортних авіаносців, адже своїх цілей досягали не більше 10-12% камікадзе (решта знищувалася зенітною артилерією та палубною авіацією противника на підльоті до цілі). Для виведення з ладу потужніших кораблів цього було замало.

Точні втрати корпусу смертників обрахувати ще важче, оскільки йдеться про різні роди військ і різні етапи війни. Крім того, японці неодноразово йшли на самопожертву без наказу – число таких «стихійних» камікадзе встановити складно. Так чи інакше, лік іде на тисячі, адже втрати самих лише пілотів-камікадзе сягають 5 тис. осіб. І хоча втрати ворога у живій силі від їхніх атак були ще більшими, реальне воєнне значення «добровольчих загонів» та їхній вплив на загальний хід бойових дій у жодному разі не варто перебільшувати. Кількадесят потоплених кораблів і навіть кількадесят тисяч загиблих не могли похитнути військового домінування США та їхніх союзників.

Натомість самопожертва японців неабияк тиснула на ворога психологічно. Невипадково американська військова цензура суворо обмежувала поширення інформації про пілотів-смертників противника.

Камікадзе поклали край притаманному англосаксам дещо легковажному («спортивному») ставленню до війни. Якщо раніше американські моряки «між справою» дозволяли собі ігри, розваги і розпиття коктейлів, то з початком атак смертників про це більше не було й мови. При появі на обрії бодай одного японського літака палуби найчастіше взагалі миттєво порожніли, а команди кораблів буквально молилися на вправність своїх зенітників. Утім, інколи траплялося й протилежне – янкі просто-таки прикипали до своїх бойових постів і зачаровано спостерігали за повітряним «танком смерті» камікадзе...

Японські смертники Другої світової увійшли в історію, насамперед, як духовне явище, як спроба кинути виклик машинній цивілізації, знеособленому «царству кількості» завдяки виходові на новий рівень опанування техніки людиною. На рівень, де людина і технічний засіб стають єдиним цілим, синхронно підпорядковуючись залізній людській волі.

Камікадзе, маючи своє коріння у глибинах японської історії, стали наочною ілюстрацією влади духу над матерією. Вони були одним із останніх поривів масового героїзму в добу занепаду. А, можливо, навпаки, – провісниками нової героїчної епохи, обриси якої ще не до кінця розпізнавані. Саме тому камікадзе, попри свою назагал незначну роль у війні, досі овіяні численними легендами. Легендарними завжди стають явища і постаті, що знаменують собою початок або завершення епох...

Петро Вознюк

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio