16.12.2017, 03:19
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
15:23 04.12.2017

Гаазький суд над Європою

Вироки, винесені у Гаазі сербському та хорватському генералам Ратку Младичу та Слободану Праляку, розмежовує у часі всього один тиждень. Младича було засуджено 22 листопада. Вирок Праляку підтвердили 29 листопада. Цей збіг закономірно штовхає на роздуми про спільну долю балканських країн.

У 90-ті роки Балкани стали уособленням міжетнічного протистояння у Європі. В ході балканських війн було допущено дійсно багато злочинів (недосконалості людської природи ніхто не скасовував). Утім, героїзму і жертовності було продемонстровано не менше. І ось на крові своїх героїв та жертв, поміж руїн міжетнічного протистояння хорвати та серби опиняються у підневільному становищі. На обидві країни здійснюється шалений тиск із боку Заходу. В обмін на перспективи членства у ЄС від них вимагають відвернутися від тих, хто боровся за них зі зброєю в руках. Так за ґратами опиняються і серб Младич, і хорвати Готовіна, Маркач, Праляк.

Все це схоже на фарс. В ідеалі війни ведуться для того, аби пролита кров конвертувалася у національні інтереси. Тут же підсумком усіх жертв стає національне приниження.

Ця ситуація дещо нагадує українсько-польський конфлікт часів Другої світової. Напевно, цей конфлікт можна вважати ще жорстокішим за балканські війни 90-х років. Героїзму також вистачало. Та в підсумку й Україна і Польща були захоплені більшовиками.

Суди над Готовіною, Праляком чи Младичем є не лише судами над Хорватією та Сербією. Це суди над усією Центрально-Східною Європою, а разом із нею — і над європейськістю як такою.

Хорватсько-американський філософ Томіслав Суніч якось поділився двома цікавими спостереженнями. По-перше, ряд комуністичних ідеалів був реалізований саме в умовах капіталістичного Заходу. “Такі палеокомуністичні ідеї московських більшовиків і європейських інтелектуалів-марксистів як егалітаризм, інтелектуально-ідейне “вирівнювання”, можливість постійного економічного росту в межах мультикультурної системи — все це зі значно більшим успіхом було реалізовано саме на Заході”. По-друге, попри антинаціоналістичну політику соціалістичних урядів, країни Центрально-Східної Європи були вбережені від напливу мігрантів.

Західна Європа стала жертвою ідейної денаціоналізації, мігрантського вторгнення, встановлення гегемонії суміші лібералістичної та марксистської ідеологій. Центрально-Східна Європа значною мірою убереглася від такої долі. І ось тепер деєвропеїзований Захід диктує свої правила Балканам та Балтиці, Польщі та Україні. Не лише судить балканських військових, але й намагається змусити країни Вишеградської четвірки приймати мігрантів, вказує, кого не можна шанувати латвійцям та естонцям, висловлює занепокоєність зростанням націоналістичних настроїв в Україні.

Парадокс ситуації полягає у тому, що націоналістичність Центрально-Східної Європи водночас є її слабкістю. Суперечки з сусідами не просто відволікають сили, але й, передусім, не дозволяють об'єднатися настільки, наскільки це потрібно для належної конкуренції із Заходом. Аби відстояти свій національний характер, народи Центрально-Східної Європи мають винайти власну пан'європейську формулу.

Повертаючись до порівняння балканських війн із українсько-польським конфліктом, слід нагадати, що після встановлення комуністичних режимів українські та польські підпільники таки спромоглися на порозуміння. За іронією долі ініціатором примирення між УПА та ВіН став Мар'ян Голембйовський — той самий, який кількома роками раніше ініціював антиукраїнські акції на Холмщині. Голембйовський до останніх років життя гордився тим, що одним із перших зрозумів цінність українсько-польської дружби. За подібних обставин, в умовах встановлення комуністичного режиму відбувся пошук шляхів примирення між хорватськими усташами та сербськими четниками на Балканах.

Народи Центрально-Східної Європи мають усвідомити, що взаємні конфлікти — це надто велика розкіш. Часи Другої світової і порубіжжя XX та XXI ст. показали, що в підсумку таких конфліктів господарем политої кров'ю землі стає якщо не радянський окупант, то брюссельський бюрократ і гаазький суддя.

Ігор Загребельний

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio